Гляньте  якось  на полиці з листівками в звичайному міському супермаркеті. Яскраві, тьмяні, скромні, смішні, паперові, пластикові і  навіть шоколадні! Розмаїття бантиків квіточок та сердечок, розквіт поліграфічної продукції!

 

Чому люди купують листівки? Тому, що не можуть щось сказати вголос? Тому, що не вміють писати красиві слова? Чи може тому, що паперове серце коштує дешевше? Зручно купувати шмат паперу з текстом відшліфованим за змістом і формою ,зробленим так яскраво і відверто, що взявши в руки таку чудову дрібничку забудеш про суть і зміст, про той що схований за бантиком папером і фарбою!

 

Листівку з великим червоним серцем і словом «Люблю» мабуть отримував кожен. Вона теж отримала таку -  яскраву і милу, яка тепер жила не на полиці супермаркету, а в її кімнаті. Минав час, в’янули квіти, з’являлись нові, шоколадні цукерки, вино, зім’ята постіль. Вони захоплювались, насолоджувались і розчинялись в тексті подій.

Минув час, квіти зів’яли, але не з’явились нові. Щось поглинало їх обох,  думки плутались, вона плакала, він ковтав гіркий коньяк. Вона кричала, він зникав і повертався, коли разом з димом цигарок вивітрювались злість та емоції. Вони обидва тікали, кожен по-своєму і кожен в свій бік, але були разом ніби як колись, відкладали почуття, як старий улюблений килимок, що колись планували випрати.

Він тихо поклав на столі кілька купюр і сказав, ніби пошепки: «Люба, ти ж сама розумієш, ми не готові….»  Вийшов з квартири так, ніби йшов купити молока, а гроші на столі залишив на сплату комунальних  послуг.

Вона пам’ятатиме ці кроки, цю тишу, смак недопитого ним коньяку, що допивала як мінеральну воду. Пам’ятатиме цинічну брюнетку в білому халаті і холодну порожнечу душі. З неї вишкребли душу металевим предметом. І тепер вона жила як колись, але вже  без неї. Все виглядало так, ніби вона позбулась нежиті, ніби видалила бородавку рідким азотом!

Він пив, вештався містом і викреслював шматок свого життя як тільки міг. Місто змовилось проти нього. Він перестав  читати газети, бо колись пусті цифри сумних статистик країни, стали для нього гострим лезом.

Цю сторінку свого життя вони обидва гортали, видирали і спалювали, а вона просто існувала, ніби сміючись над безглуздими спробами видалення.  Життя не змінилось, все лишилось так само, просто змінились герої нової повісті. Він згадав про ту помилку, коли вже звик з нею жити і вважав її невеличким шрамиком. Вона згадала про неї, коли припинила намагатись видерти і збиралась писати нову.

Обидва отримали клаптик паперу. Він листівку з паперовим серцем, вона клапоть, що називався довідка.  Тоді, з неї вишкребли душу шматком металу не залишивши шансу іншим, а його серце тільки зараз з паперового стало справжнім!